МАЛИЙ

Семен різко зупинив перед їдальнею джип Черокі, грюкнув дверима й увійшов до їдальні з чорного входу. Погляд застиг на малому, який сидів у підсобці серед ящиків, каструль та мішків з харчами, жадібно наминаючи борщ. Замурзьохане хлопчисько на вигляд мало років сім.      

 — Валентино, що за дитя на режимному обʼєкті?   ­ —   Семен  насторожено звернувся до начпрода.

 —  Та не зважай, сержанте, щодня прибігає до нас, то й годуємо.  

 —  Любите ви дітей, Валентино!  —  Семен зрозумів, що жінка, як  берегиня роду, транслює на малого тепло своєї душі.

 —  Аякже! Діти – це ж майбутнє нашої України! Він як мій онук, який лишився вдома... Максимчику, добавки?

 —  Нєт, дай сладкое! – нахабно попрохав малий.

 —  Піди візьми он у тому ящичку смачненькі вафельки, із чаєм попий, — Валентина кивнула на ящик з солодощами та велику каструлю з чаєм.

 —  Валентино, нам, як завжди: чим більше  —  тим краще! Тримайте,  —  Семен простягнув список куховарці.

За п’ять хвилин жінка винесла зі складу мішок з провіантом.

 —  Дякую вам, Валентино!  —  Семен кинув на плече мішок з харчами і попрямував  до джипа.

 —  Тримайтесь мені там!  —  долинуло вслід. Валентина, певно, мовчки молилась, доки Семен не сів за кермо.

Через два тижні Семен повернувся з КСП на адаптацію після 21 дня перебування «на нулі». 

 —  О, знову цей  малий?  —  Семен опустив скло, поки чатовий відчиняв ворота КПП

 —  Та він щодня прибігає! Його тут годують...  —  чатовий поклав автомат на мішки з піском.

 — Я бачу, і гроші дають!  —  погляд сержанта впав на купюри в руці з зображеннями Михайла Грушевського та Лесі Українки, зігнуті навпіл.

 —  Та плентається за хлопцями, тож як дитині дають, — чатовий поклав автомата на мішки з піском

 —  Дядя, смотрі, что у меня єсть... Ето я помагал  —  откривал ворота, і дяді на джипах мнє далі...  —  Максимко підбіг до Черокі з надією поповнити кеш.

 —  А ти де живеш?  —  поцікавився Семен.

 —  Я вон в том домє  —  с мамой, папой і єщьо у мєня двє сєстрічкі і трі братіка. Ето я ім шикаладок пойду куплю,  —  Максимчик хизувався банкнотами в руці.

 —  Молодець, що думаєш не лише про себе,  —  похвалив малечу Семен.

 —  А ми только прієхали со Львова,  —  продовжив хлопчак.

 — Чому повернулись? Тут же ж війна!

 — Папа сказал, что там нєчєго дєлать  —  работа для мужика только єсть... пусть самі строят своі дома. І мнє там нє понравілось...

Бійці перезирнулись, а малий оченятами прикипів до автомата, що лежав на мішках, і рука мимоволі потяглась до зброї. Патрон  був доставлений в патронник, і автомат стояв на запобіжнику. Усього-на-всього одним дотиком переводиться запобіжник в режим одиночного чи автоматичного ведення вогню і тиснеться на гачок.

 —  Оце так Максимчик... Уже розуміє, що до чого... Ти чув, Семене? Ого, який малий розумник! Як вони швидко вчаться!  —  не міг натішитися чатовий КПП.

 — Ану, не лізь, малий, туди  —  навіть і не думай це брати!  —  Семен перевів погляд на малого, який уже простягнув рученята до калаша.

 —  Дай мне подєржать, жлоб!  —  заканючив шкет.

 —  Е, е, Пашко, забери  свій автомат!  Ще б трохи  —  малий би  щось ушкварив би!

 — Та перестань, це ж проста дитяча цікавість! Хай потримає калаша! Проїжджай, Семене. Зачиню ворота  —  заберу.

 — Пашко, з кого він бере приклад  —  подумай! Що він бачив навколо себе за ці сім років? Дідусь на велосипеді їздить до нашого КПП  -  лякає прильотами.  З ним усе зрозуміло: досі будує комунізм та мріє про  ковбасу за 2.20. Батько не хоче працювати... Розумієш?! Ось вся наука від діда до батька, від батька до сина...

 —  Ти здєсь нє главний  —  нє командуй, укроп!

Бах! Пролунав постріл, куля просвистіла над вухом чатового, малий кинув автомат на землю, відбіг до металевого паркану, а коли проліз  поміж арматурою, докинув:

 —  Ха-ха-ха, укропи!

 —  Я холодний, Семене! Що це щойно було?  —  чатовий не міг прийти до тями.

 —  Подякуй Богу, що живий!

 —  Та ну нах... Годували, давали гроші... а він що мало не накоїв?!   

 — Отож-бо, Павлику! Вітаю, ми у Слов’янську!  —  Семен тицьнув «Кемел» побратимові й підніс запальничку. Пальці Пашки  тремтіли, а в очах відбився шок.