ХОЛОДНА КРОВ

Присвячую батальйонам Територіальної оборони, 

які виконували завдання на рівні морської піхоти,

 та батальйонам морської піхоти, що бились, як леви, 

з ворогом на Лівому березі Дніпра. 

Кринки 2023-2024 р.р.

Там, де  сонце не сягало своїм промінням, усе одно було важко переносити нестерпну спеку — навіть якщо пощастить і ти знайти хоч якийсь затінок. Усе, що могло потішити тінню, уже зрізано уламками. Лиш де-не-де списи-штурпаки — усе, що лишилося від дерев — прохромлюють небесне плато. 

Може, трави? Від спеки вони більше схожі на солому, особливо в тих місцях, де ще не вигоріла від «запальничок», що насипав ворог, випалюючи землю. 

Розгонистий вітер зі степів  тягне за собою запах попелу впереміш з порохом. Пʼянкі пахощі польових трав —  не про цей берег Дніпра. 

Він тихо лежав посеред жовтого сухостою. Раптом почувся шурхіт — гадюка! Вона повзла, і тремтячий роздвоєний язичок з шипінням попереджав про небезпеку.   Однак він вибрав лежати камінцем, щоб не видати себе дрону.  

— То чим ти мене хочеш здивувати, холоднокровна тварюко? Хотів би злякатись, та все страшне, що могло бути,  уже випите до самого дна. 

Вони зустрілися поглядами. В очах гадюки віддзеркалився той, хто добровільно йшов дорогою Христа. Він пережив багато перестрілок, штурмів, артилерійських обстрілів різного калібру, скиди дронів та КАБів. Одного разу нарахував десь із сімдесят бомб, що наробили кругом нього вирви. 

Його очі бачили, як бойові медики в цьому пеклі робили неймовірне – рятували тим, що було лише в рюкзаках. У юних медикинь точно були «яйця» - на відміну від чоловіків, які десь там, далеко на «великій землі», ховаються за своїм нравом та правами. На драйвера з його човном він  чекав, як на Бога. Сімсот метрів Дніпра, як вічність, у будь-яку погоду та хвилю – вони завжди були там куди кликала їх надія. 

Щоразу, коли чув крізь рацію про загибель побратима, у нього щеміло в грудях... 

Він знову і знову віднаходив у собі сили, щоб повертатися на свою позицію. 

Він тижнями лежав на землі, ловив із коптера пляшку з водою і міг не їсти декілька днів...

Тож при двобої поглядів у вертикальні гадючі зіниці, у нього навіть брова не рухнулась: війна та чорна прірва смерті  зробили з нього холоднокровну залізяку. 

Гадюка  смикнулась, проповзла повз нього та зникла поміж сухостоєм.